Винница Днепропетровск Донецк Житомир Запорожье Ивано-Франковск Киев Кировоград Луганск Луцк Львов Николаев Одесса Полтава Ровно Симферополь Сумы Тернополь Ужгород Харьков Херсон Хмельницкий Черкассы Чернигов Черновцы +9°

Ігор Михайлин: «Ми готуємо не репортера, а публіциста»

6 червня — День журналіста України.

З цього приємного для «лицарів пера і мікрофона» приводу — бесіда з Ігорем Леонідовичем Михайлиним, який, по-перше, завідувач кафедри журналістики Харківського національного університету, де куються молоді кадри для ЗМІ, а по-друге, протягом понад десяти років очолює журі обласного творчого конкурсу журналістів «Часопис».

За лаштунками «Часопису»

— Раніше вже на початку травня до нашої редакції надходив лист з проханням розмістити оголошення про конкурс «Часопис», згодом передзвонювали, нагадували журналістам «Времени», аби подавали матеріали. У цьому році — тиша. Що сталося?

— Мені здається, що у квітні я читав оголошення про конкурс у газеті «Слобідський край». Але цього року я не був запрошений до участі у його проведенні, і є конкурс чи ні, сказати не можу.

Свого часу, в 1998-му, я погодився очолювати журі конкурсу, щоб підняти його рівень. Раніше там точилися величезні баталії, проводилося закрите голосування по кожному журналісту. Коли ми встановили відкрите обговорення всіх кандидатур, з наведенням достоїнств і прорахунків поданих матеріалів, такі голосування припинилися. Ми доходили згоди шляхом консенсусу.

— Мені завжди кортіло дізнатися, хто ж входить до складу журі — «А судді хто?» Назвіть, будь ласка, поіменно.

— Люди інколи мінялися, але кістяк залишався. Почну із себе. Підкреслю — я не призначений голова журі, а вимагав кожного разу, якщо мене пропонували, аби мою кандидатуру ставили на голосування. Секретар комісії — Віра Карачун. Члени журі: Нонна Зотова від Спілки журналістів, Володимир Ревенко, головний редактор газети «Слобідський край»…

— На мій погляд, це не дуже спортивно — адже журналісти цього видання регулярно перемагають у конкурсі.

— Можливо, але ж комісію формую не я… Продовжу: Ніна Щегольковська від управління у справах преси та інформації облдержадміністрації, Дмитро Головачов — завідувач кафедри телебачення з Харківської академії культури, Світлана Кублицька — Харківське державне радіомовлення, Людмила Тихинська, редактор однієї з харківських багатотиражок, яка, так би мовити, представляла районні та відомчі газети.

Робота була дуже важка. За два тижні — десь з 20 травня до 2 червня — перечитати друковані тексти, переглянути відеоматеріали. У кожного з нас була певна кількість поданих робіт, через деякий час ми мінялися.

— Скільки журналістів зазвичай брали участь у конкурсі?

— Близько 60-ти.

— Я знаю одну гарну журналістку, яка принципово не подає свої матеріалі ні на які конкурси. Тому вона завжди поза цими, назвемо так, рейтингами. У журі ніколи не обговорювалася можливість не чекати робіт, а на протязі звітного року відслідковувати процеси, що йдуть у харківській журналістиці, а потім висувати найкращі статті у газетах, сюжети на радіо і телебаченні? Адже, мабуть, ви всі газети читаєте, телевізор дивитеся, от і поділили б «зони уваги»…

— І такий підхід можливий, безумовно. Я, наприклад, теж, як і жіночка, про котру ви говорили, нікуди б не висувався. Та ще збирати якісь документи, що підтверджують моє фахове право бути представленим!.. А от якби якась поважна структура серед багатьох розглянутих робіт визначила найкращими мої — то інша справа.

Був одного разу випадок, коли на конкурс представили режисерську роботу, але комісія, переглянувши відеосюжет, відзначила журналіста, який працював у кадрі.

— Цікаво, що потім сказав режисер журналісту… Ви пам’ятаєте всіх переможців конкурсу?

— Це коло складається з близько тридцяти чоловік. Це знамениті журналісти в Харкові та області. Наприклад, у перші роки проведення конкурсу беззаперечна першість визнавалася за спецкором газети «Время» Наталією Шеховцовою. І ніякі спроби інших талановитих журналістів «посунути» її з першого місця не вдавалися. Деякі редактори навіть трохи ображалися на наше журі. З «великими» обласними газетами районним конкурувати було важко, і до них ми висували дещо інші вимоги. Тут лідером довгий час залишалася Галина Лелітко з газети «Голос Лозівщини». У 2007 р. ми навіть внесли її до лауреатів у номінації «Золоте перо».

— Наталія Іванівна Шеховцова — заслужений журналіст України. А скільки ще відзначених таким званням серед переможців конкурсу? Якщо порівняти ці два списки, вони співпадуть? Поставлю запитання ще інакше: скільки заслужених журналістів України брали учать у конкурсі й перемогли?

— На мій погляд, заслужених журналістів на Харківщині набагато більше, ніж насправді відзначених цим почесним званням. Але багато хто навіть не сподівається на таку відзнаку. Ось дивіться (тут Ігор Леонідович дістає довідник про харківських журналістів, де вміщено відповідний список. — Ю. Р.) — серед близько двадцяти «заслужених» майже всі працюють або працювали у державних засобах масової інформації.

— А робота у державних ЗМІ — «знак якості» журналіста?

— Звісно, ні. Але можу сказати — щонайменше п’ять із зазначених у цьому списку журналістів ніколи не подавали свої роботи на конкурс і я взагалі не знаю їхнього творчого доробку, але з решти — переважна частина брала участь у «Часописі» і ставала його лауреатами. Що стосується присвоєння звання заслуженого, то, можливо, і нашій Спілці журналістів, і управлінню у справах преси облдержадміністрації слід активніше «лобіювати» це питання у Києві. А у нашому журі я свого часу домігся прийняття спеціальної ухвали про запрошення до участі в конкурсі журналістів з недержавних і не комунальних ЗМІ, яких тоді бракувало.

До речі, про номінації. Їх декілька. Крім «Журналіста року», це «Золоте перо» — для газетярів, «Золотий мікрофон» — для «радистів», «Телевізійний Олімп» — для телевізійників, «Кришталевий об’єктив» — для фотожурналістів. Були також конкурси читацьких симпатій і для вузівських видань…

— Розумію так — вам трохи болить, що ви, можливо, відсторонені від конкурсу?

— Не можу не погодитись, але з іншого боку у мене така купа обов’язків, що «если к другому уходит невеста, то неизвестно, кому повезло».

Управляти такою кафедрою, як оця, що має двадцять викладачів, шість аспірантів, два лаборанти і чотириста вісімнадцять студентів (це разом із заочниками), — велике навантаження.

Плем’я молоде, незнайоме…

— Ви якимось чином відслідковуєте творчу долю своїх колишніх вихованців?

— Напівжартома я іноді кажу, що через значне розширення кафедри, яка насправді виконує обсяг роботи факультету журналістики, мені б уже слід мати заступника із зв’язків з випускниками. Адже спочатку їх було усього тринадцять, а зараз — понад двісті сорок!

За моїми скромними підрахунками, щонайменше п’ятдесят наших колишніх студентів працює зараз у Києві. Наприклад, Інна Ахтирська свого часу пройшла надзвичайно важкий конкурс (вісім чоловік на місце!) на телеканалі «Інтер». Алеся Бацман, яка працювала і у «Времені», у Харкові колись пішла брати інтерв’ю у Савіка Шустера, а тепер співробітник його програми. Олену Неходу я часто бачу на київському телеканалі УБР (Український бізнес-ресурс), а прізвище Олени Курячої — у журналі «Бізнес». Багато наших вихованців працює на харківських телеканалах, прізвища можна довго перераховувати.

— Незважаючи на досить великий випуск, у регіоні існує певний дефіцит журналістських кадрів.

— Цьому багато причин. На Харківщині близько двох тисяч журналістів. Ми поки що випустили трохи більше двохсот. Деякі з них не витримали перевірки фахом і пішли з журналістики. Додайте ще невідпрацьований механізм розподілу…

— А на мій погляд, ваші студенти і випускники іноді мають, м’яко кажучи, не дуже гарну кваліфікацію та дивують своєю неосвіченістю і навіть якимось войовничим невіглаством (не знаю і не хочу знати!) — мав можливість особисто переконатися. Так їх вчать? Чи це обумовлено можливою різницею в «человеческом материале», якістю юнаків і дівчат, котрі навчалися наприкінці 1990-х, і нинішніми?

— Моя точка зору полягає в тому, що журналістика — це вільна професія, і журналістом може бути людина, яка не одержала журналістської освіти. Тому з першого року навчання ми намагаємось переконати студентів, що їм насамперед необхідно стати особистостями, адже тому, хто розмовлятиме з тисячами читачів або глядачів, треба мати щось «за собою». Своїм студентам я часто наводжу вислів Габріеля Гарсіа Маркеса, що за кожним оповіданням, яке пишеться сьогодні, стоїть десять тисяч років літературного розвитку людства. А в журналістиці за кожною статтею мають стояти чотири століття існування преси.

Але все це з величезним трудом втлумачується в голови деяких наших студентів, які розуміють, що журналістом можна бути, навіть лише ходячи на прес-конференції та брифінги, переробляючи по-іншому прес-релізи, аби трохи відрізнявся від «першоджерела», тощо. І їм важко пояснити, навіщо читати книжки. Уявіть собі, нам таке ж — не знаю і не хочу знати — дехто зі студентів на екзаменах говорить!

Ми бачимо, що на перший курс до нас приходять все більше і більше необізнані юнаки та дівчата. І вчитися багато хто з них просто не хоче. Десь зустрів цікаві цифри. Соцдослідження показало, що з дому до вузу щодня виїжджає тільки 75 відсотків студентів, а до аудиторії потрапляє лише 54%. Решта «осідає» в кафе і т. д. Але іншого «человеческого материала» у нас немає і працювати ми повинні з тими, хто є. Хоча позитивних прикладів серед студентів, повірте, небагато більше.

Ми готуємо не репортера, а публіциста, людину самостійно мислячу, яка здібна розрізнити брехню і правду. Тому наголос у викладанні робиться на предмети, які я називаю особистіснотвірними — історію (в тому числі журналістики), літературу (українську, російську, зарубіжну), філософію.

— Наскільки мені відомо, останнім часом серед викладачів кафедри значно поменшало журналістів-практиків. І деякі з тих, хто пішов (або кого «пішли»), на вас образилися.

— У 2007 році я написав статтю «Хто повинен викладати журналістику? З історії гіркого досвіду». Там описуються спроби залучити до викладання діючих журналістів і що з цього вийшло. Виявилося, що ця практика ущербна, що журналістика і педагогіка – це два різних напрямки обдарування (вони іноді поєднуються, але дуже рідко). Як правило, журналісти виявляли повну несумісність з самим навчальним процесом. Парадокс: людина, яка сама не пише (не працює у ЗМІ) може навчити писати краще, ніж та, що присвятила себе журналістиці.

З професійних журналістів залишилися ті, хто витримав іспит навчальної роботи, — Валерій Погожих, Володимир Фоменко, Інга Лобанова (вона відома радіослухачам під дівочим прізвищем — Долганова), Олена Нерух (редактор університетської газети). Думаю, цього достатньо.

На жаль, нам бракує коштів, щоб замкнути підготовку журналістів у самому університеті, а не кланятися: «Візьміть наших студентів-першокурсників на практику». До речі, в Одеському національному університеті практики поза межами вузу раніше закінчення третього курсу взагалі немає, бо там вважають: практика калічить студентів. Мовляв, ми їх вчимо одному, а у ЗМІ вони отримують негативний досвід. З іншого боку, від дійсності нікого не вбережеш… Взагалі, на мій погляд, професії педагога, лікаря, журналіста — це професії літніх людей, які мають певний життєвий досвід. І саме це дає їм підстави вчити інших, лікувати, втручатися в життя.

— Повертаючись до початку нашої розмови, зазначу, що мене завжди дивував сам сценарій святкування Дня журналіста, заключною частиною якого було підбиття підсумків конкурсу «Часопис». Довгі доповіді, вітання і подарунки від різних структур тим журналістам, які за «звітний період» про них добре написали. А починати, як на мене, слід було б зі вшанування пам’яті наших колег, котрі за цей час пішли з життя. Ось лише деякі, хто помер після 6 червня 2008 року: фотокор «Слобідського краю» Юрій Васильович Андріяненко, колишня заступник головного редактора «Красного знамени» (сучасне «Время») Марія Євсіївна Санько, багаторічний головний редактор цієї ж газети Діомід Іларіонович Сердитов, чудовий публіцист Анатолій Сергійович Макагонов. Так, це свято, але коли ж ми ще згадаємо про них, як не в цей день?

— Думаю, тут просто не напрацьована традиція. Ось у нашому університеті кожний навчальний рік на загальних зборах ректор оголошує імена тих, кого вже немає серед живих, і ми вшановуємо їх хвилиною мовчання.

Взагалі, як на мене, це проблема корпоративного духу журналістів. Навіть члени Спілки журналістів (я, між іншим, не є ним) не відчувають, що за ними стоять 700 їхніх товаришів по організації, що їм прийдуть на допомогу у разі потреби. Журналісти залишаються сам на сам зі своїми проблемами.

— На моїй пам’яті два вияви журналістської солідарності. Останній — це коли збиралися підписи на захист журналістки, яку позбавили акредитації при Харківській міськраді (навіть не знаю, чим ця історія закінчилася). А на початку 1990-х Костя Кеворкян їздив на суд над Сашою Волосовим, якого звинуватили у наклепі на ряд харківських чиновників. Не будемо зараз говорити, наскільки був правий чи ні Сашко і наскільки була права чи ні влада, що відповіла таким чином. Але з боку Кості це був, вважаю, вчинок.

— Згоден…

Наша розмова відбувається напередодні Дня журналіста. Дозвольте через вашу газету привітати усіх, хто причетний до цієї професії. Багаторічний декан Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка Анатолій Москаленко, якого вже десять років немає з нами, якось висловив думку: журналістика – це професія професій. Справді, бути журналістом – прекрасно. Журналістика приносить радість і щастя тим, для кого вона є «сродною», як говорив наш філософ Григорій Сковорода. Щасливою людину робить творчість, а в журналістиці вона триває щодня…

Із досьє «Времени»

Кафедра журналістики факультету філології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна створена 2 лютого 1996 року. Відтоді й дотепер її очолює доктор філологічних наук, професор І. Л. Михайлин (1953 р. н.). Він автор 345 наукових і науково-популярних праць, серед яких 17 монографій і підручників, член Національної спілки письменників України, голова (з 1999 р ) Харківського історико-філологічного товариства, академік Академії наук вищої освіти України за відділенням «Масова комунікація».

Бліц-опитування

Кільком колишнім студентам відділення журналістики було поставлене запитання: «Чим у вашій професійній діяльності допомогла отримана освіта, а чому, як ви сьогодні думаєте, вас даремно не навчили?»

Інна Ахтирська, помічник президента Польського освітнього фонду «Перспективи», Варшава (випуск-2007):

— Нас змушували багато читати. Мне здається, знання літератури й уміння її використати (застосовувати цитати, посилатися на роботи класиків, порівнювати) для журналіста необхідне. Також багато уваги приділялося граматиці російської й української мов. Мало вивчали фонетику, іноземні мови, психологію, політологію — людські науки, які так потрібні в сфері комунікації. Саме ці предмети корисні для сучасного журналіста, особливо в українських реаліях. В університеті не було гарної технічної бази, щоб пробувати себе в ролі телерепортера або працівника радіо. А для того щоб бути гарним журналістом, потрібно з першого дня практикувати навички, виходити на роботу «у поле», писати, набивати свої власні синці. Журналістом-телевізійником стала завдяки прекрасній підготовці, що пройшла у фахівців організації «Інтерньюз-Україна» Олександра Макаренка та Ігоря Куляса. Після року роботи на «Інтері» поступила на другу вищу освіту за фахом маркетинг і реклама в Польщі. Щоб знайти себе, визначити, хто ти є і у чому робиш найбільші успіхи, необхідно пробувати себе в різних сферах — у газеті, на телебаченні, у рекламній агенції і у прес-службі.

Євген Пушкарьов, редактор автомобільного журналу "Автобан-Люкс", Харків (випуск-2008):

— Університет, напевно, допоміг не так у професійній підготовці, як у психологічній. Удалася стати впевненішим у собі та у своїй готовності до роботи в цій професії. Правда, завдяки не стільки спеціальним знанням (обсяг яких все-таки далекий від максимальних), скільки вмінню переборювати різні труднощі. Основним мінусом я б назвав не те, чому не навчили, а те, чого було недостатньо, — перш за все, практики. Нехай і далекої від реальних умов роботи в різних ЗМІ, але писати студенти-журналісти зобов'язані набагато більше. Адже завдань, що давали викладачі, було катастрофічно мало (при цьому половина з них була, мабуть, ще й слабкою по задуму — висмоктані теми, нецікаві навіть тим, хто їх придумав, не говорячи вже про потенційних читачів). Зате теорії і що найнесприйнятніше, історії різних галузей журналістики було надто багато... Однаково що акторів учити їхній майстерності вивченням біографій знаменитих артистів і театрів, замість того, щоб розучувати більше текстів, сцен, мініатюр, пробувати себе в нових і нових прийомах.

Яна Тарасенко, кореспондент газети «Время», Харків (випуск-2008):

— Половина моїх одногрупників зараз працюють за спеціальністю. Виходить, училися ми не даремно й необхідний багаж знань одержали. Кафедра журналістики збирає таких різних людей, що хоча б тому п'ять років не пройшли даром. За вміння спілкуватися, дивуватися й бути не такими, як інша маса філфаку, — спасибі одногрупникам. Ми одержали непогану філологічну базу завдяки кафедрам української й російської мов. До недоліків можна віднести історію всіляких журналістик, у тому числі й української. Навчальні плани спрямовані на вивчення древніх часів і славних подвигів Гуттенберга, але ні слова навіть про останні два століття. З іншого боку, може, саме відраза від теорії нас привело на роботу. Просто жаль загубленого часу на рукописи, літописи й «часописи». А ще обурювала недосвідченість викладачів. Не може одна людина, що закінчила філфак, читати три, а то й п'ять спеціалізованих предметів. Багато хто з них навіть прості істини пояснити не можуть, не те, що знайти допущені тобою помилки.

Мнения читателей:

читач-виправляч 11 сентября 2009, 18:43

поданий вище текст редагувався? дуже багато помилок.

ЮАР 9 июня 2009, 21:06

Все комментарии под русскоязычной версией в номере за 5 июня.

студент 9 июня 2009, 13:21

тут вообще-то была целая куча комментариев. а почему убрали? цензура? или университету очень стыдно?

№827 (17016)
сегодня

Харьков — наш общий дом. Не позволяй его разрушать! 

Полтава — Красноград — Лозовая: электрификация завершена!

Программа оппозиции: матч-реванш…

Национальная система стандартизации — путь в Европу и далек, и долог

«Серые кардиналы» мирового кризиса ВИДЕО

«Новые малограмотные»

Сказки Краснокутского дендропарка

Сказка и быль о небесных фонариках 

«Выше гор могут быть только горы, на которых никто не бывал…» 

Время-ТВ

Новости:

19:15

Винницкая область: при проверке документов водитель и пассажиры похищенной машины напали на сотрудников ГАИ

19:05

В Симферополе сержант милиции совершил суицид прямо в здании суда

18:54

Юрдепартамент горсовета: С 2011 г. из-за незаконного пользования землей Харькову нанесли убытков на 89 млн.

18:43

В метро Сан-Паулу столкнулись два поезда, пострадали не менее 130 человек

18:32

В июне состоятся общественные слушания по генплану Харькова

18:21

Акционеры ПАО «АКБ «Базис» (Харьков) в ближайшее время планируют внести в уставный капитал 80 млн.грн.

18:10

Торги по доллару на межбанке закрылись в диапазоне 8,0520-8,0560 грн/долл.

17:58

Терминал D аэропорта «Борисполь» откроется 28 мая, рейсы начнутся 29 мая

17:47

На трассе «Евпатория-Симферополь» в результате ДТП один человек погиб, трое ранены

17:36

80 танковых пулеметов Калашникова «ушли налево» с госпредприятия

17:25

Алушта: зарегистрировано два случая клещевого боррелиоза

17:15

Стабильному курсу гривни ничто не угрожает

17:05

Один из крупнейших BitTorrent-трекеров The Pirate Bay подвергся DDoS-атаке

16:54

11 деревьев упало по Харькову 16 мая во время бурелома

16:43

Контрабанда кокаина: 8 лет тюрьмы получили члены ОПГ

16:32

Посетитель кафе на Салтовском Шоссе, выпив лишнего, начал приставать к отдыхающим и громко ругаться

16:21

Сборная Словакии по хоккею обыграла команду Канады в 1/4 финала чемпионата мира

16:10

Белоруссия: на 29-35% подорожало мясо, на 10% - хлеб и молочная продукция

15:59

Главный маршрут Евро-2012 в Харькове будет троллейбусным

15:48

Соглашение между МЧС и Hewlett Packard относительно системы «112 »является недействительным

15:37

Клиенты кафе на пр. Гагарина, недовольные обслуживанием, решили «проехаться» в ближайший отдел милиции

15:26

В первой пятерке списка Партии регионов обязательно будет женщина

15:15

Ночь музеев в Харькове: рок-концерты, танцы, кино и файер-шоу

15:05

Журавлевский гидропарк будет работать для харьковчан до 5 июня

14:54

33-летний харьковчанин решил не оплачивать счет в кафе на ул. Блюхера

14:43

9 лет тюрьмы получил руководитель харьковского предприятия за мошенничество в размере свыше 1 млн. грн. 

14:32

Пешеходный выход из ст.м. «Советская» в сторону пл. Конституции закроют с 17 мая до 5 июня

14:21

В МА «Харьков» к началу Евро-2012 не успеют ввести в эксплуатацию новую авиационно-диспетчерскую башню

14:10

20-летний осужденный найден повешенным в спортзале Куряжской колонии

13:59

«Укртелеком» в этом году может прекратить трансляцию программ Национального радио проводной сети

ранее   лента новостей

Партнеры сайта:

Время обсуждать