Винница Днепропетровск Донецк Житомир Запорожье Ивано-Франковск Киев Кировоград Луганск Луцк Львов Николаев Одесса Полтава Ровно Симферополь Сумы Тернополь Ужгород Харьков Херсон Хмельницкий Черкассы Чернигов Черновцы +15°

Ярослав Орос: «Мене називають зоологічним націоналістом і антисемітом»

Під час святкування 20-річчя закінчення факультету журналістики Київського держуніверситету з’ясувалося, що мій однокурсник Ярослав Орос нині працює в МАУП — редагує газету «Персонал плюс».

«Ма-упс!» — подумав я і запропонував Ярославу зробити з ним інтерв’ю, попередивши, що «неприємні» запитання обов’язково будуть.

СБУ, ФСБ і СПУ

— Що це за історія зі співробітником твоєї газети, який написав заяву до СБУ з приводу того, що у лютому цього року його у твоїй присутності схиляли до співпраці з ФСБ Російської Федерації? Він стверджує: шеф-редактор головної редакції періодичних видань МАУП, віце-президент МАУП з видавничої діяльності та ЗМІ Юрій Бондар відкритим текстом сказав йому, що «МАУП є провокативною антидержавною організацією, яка існує на «арабські і російські гроші» і покликана шляхом масованої цілеспрямованої антисемітської пропаганди... дискредитувати внутрішню політику української держави в очах світової громадськості — як ксенофобську та шовіністичну».

— Було це так. Анатолій Щербатюк із Вінничини, про якого мова, колись дописував до газети «Слово» і брав такі провокативні, дражливі теми, що українці — це вища раса, а нацменшини — нижча. Цим він мені й запам’ятався. Коли я став головним редактором газети «Персонал плюс», він до мене підійшов і попросив сприяння у друкуванні своїх статей. Але його дописи уже були нецікаві, адже ура-патріотизм став, як кажуть, до одного місця. Толя обурився, психанув (якраз були присутні згаданий Юрій Бондар та мій заступник) і сказав: «Я тебе покараю». Він кілька разів телефонував мені додому, погрожував, лякав СБУ. На мене це не подія-ло, тоді він розмістив процитовану тобою інформацію в Інтернеті. Щодо цього було спростування в «Персоналі плюс».

— Ну а що ти скажеш відносно конкретних звинувачень: про арабські і російські гроші, про антисемітську пропаганду?

— Все це вигадки.

— Я ось погортав журнал «Книжковий клуб плюс», директором якого ти також є, газету «Персонал плюс». Враження таке — якийсь, м’яко кажучи, нездоровий інтерес до єврейської тематики.

— Це тобі здалося.

— Тоді прокоментуй минулорічну цитату з Інтернету: «Кампанію, спрямовану на виключення всіх євреїв із членів Спілки письменників України, почала група українських письменників на чолі з Ярославом Оросом».

— Відзнач обов’язково: ми з тобою розмовляємо на моєму робочому місці саме у той день, коли в Києві розпочався з’їзд Спілки письменників. Я не член СПУ (хоча мені кілька разів пропонували в неї вступити), бо вважаю це комуністичним витвором. Тому, звісно, на з’їзді бути аж ніяк не можу. Ось відповідь, чи в змозі я когось виключити зі Спілки.

А справа в тому, що коли я працював заступником головного редактора «Української газети плюс», то надрукував статтю про те, що голова СПУ Володимир Яворівський і його родичі та куми-єврейчики приватизували частину власності Спілки. Стаття називалася «Яворівський каганат». Вона наробила розголосу. Вважаю, що як письменник, хоча й не член Спілки, і як громадянин я мав право висловити свою позицію.

— Про громадянську позицію — зрозуміло. Не зрозуміло, причому тут «каганат» і «єврейчики»? Якби кумами Яворівського були вельми мною шановані татари або не менш шановані німці, невже б ти назвав статтю «Яворівське ханство» або «Яворівський рейх»? Чому акцент робиться на етнічному, єврейському походженні цих людей?

— Коли Ющенко тільки-но прийшов до влади, я написав статтю «Хуторянська кумобратія», в котрій закинув президенту, що він, як це повелося в Хохляндії з часів Мазепи і Кочубея, оточив себе кумами та сватами, в результаті чого політик завжди зазнає краху. Або у мене є кілька статей про Павличка. Людина, через яку, вважаю, за радянської влади потрапили до таборів Стус, Бадзьо, інші шестидесятники, сьогодні висуває себе як патріота, очолює Світовий конгрес українців!..

Тобто мені байдуже, це «репаний хохол» чи єврей. Справа не у національності, а в діях. Назва статті — журналістський хід і це не означає, що я «попер» на жидів.

До речі, про слово «жид». Я поки до Києва не приїхав, не знав, що це образливо для них. А на мій погляд, це нормальне слово (Андре Жід, Жидачів — що тут поганого?), у нас на Закарпатті іншого слова просто не вживають...

Мене називають зоологічним націоналістом і антисемітом. Але це неправда. Поки мене ніхто не чіпає, я теж нікого не чіпаю.

Людина української ідеї

— Чим же тебе все-таки зачепили євреї?

— Розумієш, я написав книжку «Заповіти білих горватів». Уже вона є неприйнятна ні Біблії, яку скомпілював єврейський народ, ні навіть християнству. Моя творчість іде від Рігведи, від арійців (арійство — це шляхетність, благородність, мужність; до фашизму це слово ніякого відношення не має). Я сповідую дохристиянські вірування і такий світогляд, як, наприклад, у князя Святослава Хороброго. Уже в цьому протиріччя з євреями, адже реями, адже ін розбив Хозарський каганат. Мій світогляд не агресивний. Я просто показую, як мої прапращури бачили цей світ. Це були горді, мужні і красиві люди і з ними рахувалися. А з моїми сучасниками-одноплемінниками ніхто не рахується, їх тримають за бидло. Збиткуються над нами, вважають, що ми можемо тільки корів доїти чи на заводі якісь деталі виточувати... Я, наприклад, кілька років працював у видавництві «Веселка» позаштатним редактором, бо вони мене до штату не брали, знаючи мою працьовитість, вимогливість до себе.

Євреї, вважаючи себе богообраним народом, зверхньо ставляться до всіх інших. Моя мати згадує, що коли в нашому селі ще жили жиди, то бідні люди йшли до них у суботу розпалювати ватру (вогонь) у печі. Вони навіть до того не бралися. Звикли, що наш слов’янський плебс їм прислуговує. Бо хто вони? Великий народ. А ми хто? Гої.

Я був минулого року в Умані і мені стало прикро за наших людей. Мені місцеві міліціонери бідкалися, що хасиди, які понаїжджали, їх не слухають, а тільки своїх ізраїльських поліцейських. Як же так? Я, громадянин України, представник титульної нації, на рідній землі почуваюся другим сортом!..

Або, наприклад, ваш Фельдман. Поїхав у Вашингтон і каже, що це завдяки йому зняли поправку Джексона-Веніка, яка заважала торгівлі зі США. Це по всіх інформстрічках пройшло. Навіщо цей блеф?..

— Зачекай-зачекай, не перекручуй. В інформповідомленнях було сказано, що Фельдман зустрічався у Вашингтоні з сенаторами і обговорював проблему зняття поправки Джексона-Веніка, а не зняв її. Це зовсім різні речі.

— Не буду з тобою сперечатися, бо ти, мабуть, людина Фельдмана.

— Я з таким же успіхом можу запитати, чи ти людина Щокіна.

— Я — людина української ідеї. Я нікому не служу: ні Щокіну, ні Бондарю, нікому.

— Ось ти був 24-м номером у передвиборчому списку Української консервативної партії. Те, що ти пішов на вибори, було власним бажанням через переконання, чи тому, що ти працюєш у МАУП, якою керує пан Щокін, котрий і очолює цю партію?

— Я не перебував і не перебуваю у жодній партії. А ось засади Консервативної партії я сповідую, бо власне консерватизм український вибудований на поглядах тих письменників, які, образно кажучи, дали мені путівку в життя: Пантелеймон Куліш, В’ячеслав Липинський, інші. Я сповідував усе це тишком-нишком ще в університеті. І моя творчість як письменника теж побудована на українському консерватизмі: якщо ми рухаємося у XXI сторіччя, то повинні зберігати віковічні традиції нашого народу.

— Гаразд. Тоді як людина, яка повністю розділяє принципи УКП, поясни мені таку річ. У статутних документах вашої партії сказано, що у Верховній Раді має бути 80 відсотків титульної нації. Чому поділяти людей за етнічним принципом краще квотування, яке існувало за радянських часів: у радах має бути стільки-то робітників, стільки-то селян, стільки-то представників інтелігенції?

— На мій погляд, народ, який є титульною націю, має мати пропорційне представництво у Верховній Раді держави, що називається Україною. Бо саме через те, що у нас є народ України, а не український народ, наша країна не може відбутися як держава.

— Ти не гірше за мене знаєш, що в українських паспортах немає графи «національність». Яким чином ваша партія розрізнятиме представників титульної нації від не титульних? Добре, мусульманам чи іудеям у штани будете зазирати. А болгар, греків, німців, поляків тощо як «вираховувати» збираєтесь?

— У Франції при президенті Міттерані був прем’єр українського походження. Таких прикладів багато — українець, який опинявся за межами своєї країни, повністю ставав громадянином і за духом, і за титулом нової нації. Так само і в Україні представники нацменшин мають любити її, а не свої «історичні батьківщини», і не наголошувати на своїй національності, а бути українцями. І тоді буде байдуже, 80 відсотків чи всі 100 етнічних українців у Верховній Раді.

— По-перше, як на мене, це особиста справа кожного, до якого етносу себе відносити, будучи при цьому патріотом України. По-друге, Славо, ти вже тлумачиш програмні документи вашої партії. Там чітко записано: «Українці як титульна нація…» і так далі.

— Зрозумій: там, «унизу», хай вони будуть поляками, німцями, греками, циганами тощо, але на державному рівні мають відчувати себе представниками України.

Я, наприклад, виріс на Закарпатті, де є мадьяри, румуни, чехи, словаки. Я їх знаю, вони мене знають. Я їм ніколи не скажу: «Геть звідси, бо то є моя земля!» Допоки етнічна меншина не буде вип’ячувати себе як вищу за титульну, ніяких негараздів на національному ґрунті не буде.

— Прокоментуй той факт, що на парламентських виборах за Українську консервативну партію проголосувало по всій країні 25123 людини (0,09%), а у МАУП понад 57 тисяч студентів. Навіть якщо відкинути іноземців, які вчаться в академії, виходить, погляди пана Щокіна студенти не поділяють. У Києві, наприклад, у нього знайшлося лише 3297 прихильників.

— Я, моя дружина, мої батьки голосували за УКП. До речі, найбільше після Києва за цю партію проголосувала Закарпатська область.

А взагалі велике виростає з малого. Ми тільки-но недавно почали свою діяльність. Я так думаю, що у цієї партії все попереду.

— А які розбіжності в УКП з іншими подібними силами — зі «Свободою» Тягнибока, наприклад?

— Немає розбіжностей. А на вибори ми йшли окремо тому, що, наскільки мені відомо, в УНА-УНСО було кілька людей з не знятими судимостями і їм прозоро натякнули, що їх знімуть з виборів, якщо вони будуть блокуватися з нами.

— Чи є для тебе в українському політикумі сприйнятлива постать?

— На жаль, серед живих немає. Взірцем для мене залишається Євген Коновалець, який в еміграції зміг створити ОУН...

Куди я тільки не кидався: і в ОУН Плав’юка, і в КУН (Конгрес українських націоналістів. — Ю. Р.), і в «Просвіту», коли ці організації тільки створювалися.... Я думав, що там здорові українські сили. Але куди я не потикався, бачив тільки або колишніх кадебістів, або цереушників. Люди нещирі прийшли. І я завжди розчаровувався. Плав’юку навіть сказав: «Пане Миколо, краще б ви сиділи у своїй Канаді і не верталися сюди. У нас своїх пердунів вистачає»...

Коли працював керівником прес-служби «Просвіти», якось викликає мене Мовчан і каже: «Оросе, щось мало інформації про діяльність «Просвіти» в ЗМІ». Відповідаю: «Павле Михайловичу, я даю те, що ми робимо». Говорить: «А ти давай те, що ми не робимо». «Комуністи, — кажу, — вже давали. І де тепер кому-ністична партія?» І я пішов з «Просвіти». А міг тихо сидіти на ставці, бити байдики і брехати.

Слава Богу, мій ангел-хранитель не дав мені опуститися на дно і ніхто не може мені дорікнути, що, мовляв, Орос, ти таке-сяке. Я навіть ніколи псевдонімом не підписуюся, бо ж все рівно колись викриють і запитають — чого ти, чоловіче, ховаєшся?

Ні слави, ні грошей

— Письменник, як правило, прагне двох речей: прославитися і (або) заробити грошей. Яка мета була у тебе?

— Ні перша, ні друга. Щодо грошей, то зізнаюся — таких злиднів, поки книжку писав, ніколи не знав...

Взагалі, треба почати з того, що я поступив до університету не так, як інші — після участі у конкурсі «Проба пера» в газеті «Молодь України». Тоді я був звичайним робітником, після армії, малоосвічений. Уяви: ми в общазі сидимо з хлопцями, які закінчили міські школи, за пляшкою, розмовляємо і мені соромно: я того не читав, цього не знаю. Я почав уникати компаній, ходити до бібліотеки, щоб я був не гірший, не дурніший за них. Мало-помалу вже на другому курсі надрукував своє перше оповідання. Потім я захопився літературою і почав доводити, що я чогось вартий, що приїхав до Києва не варену ковбасу їсти по 2.20. Але ставити за мету бути багатим — цього у мене ніколи не було. І зараз нема. Щодо слави — так, за молодості мріяв. Тепер мені 47 років — ні слави, ні грошей не треба, а тільки спокою. Коли заповнював документи на вибори, сам здивувався: ні машини, ні дачі, навіть квартира на дружину записана…

Але нішу дохристиянської міфології я своєю творчістю в українській літературі заповнив.

— Як тобі, хлопцю із Закарпаття, вдалося залишитися в Києві? Чому не повернувся на батьківщину або не поїхав за розподілом піднімати районну пресу?

— Колись я так і сказав: «Я приїхав сюди вчитися, а не женитися», а на третьому курсі одружився з киянкою. Познайомилися на літстудії газети «Молода гвардія». Пішов у прийми. Коли закінчив університет, одержав вільний диплом. Тат-мам-сватів, щоб мене хтось підсунув трохи на роботу, не було, то й перебивався на позаштатних хлібах по видавництвах і редакціях років шість-сім. Якби можна було прожити життя ще раз, то так би не хотів: злидні, приниження…

— Ти раніше згадав Павличка. Я читав твою дошкульну статтю про нього. А кого ти ще так не любиш?

— Павличко замолоду був цікавий як поет, як перекладач. Це від нього не відбереш. Але під старість він почав гнати всяку нісенітницю, нещирі прокламаційні вірші про Україну. Цю графоманію я засудив. І те, що свого часу Берія благословив видання книжки Павличка у Львові, теж про щось говорить.

Є у мене вбивча стаття по Драчеві — якщо немає що писати, то краще мовчи, чоловіче, а то матюки римує.

Хтось має казати правду. Я собі це дозволяю, бо я не член ніяких спілок.

До речі, у видавництві «Веселка» я був редактором книжки Василя Стуса — ми одні з перших видали. Викликає мене директор видавництва Гоян і каже: «Оросе, треба робити купюри». «Яремо Петровичу, ми ж не встигли перепоховати Стуса, а вже купюри…» «Розумієш, він Павличка кадебістом називає, Драча і Яворівського паплюжить». Гоян зателефонував Драчу і Яворівському, вони сказали: що Стус написав у щоденнику, то і друкуйте. А Павличко прибіг, трусив мене за груди — як я смію! «Дмитре Васильовичу, — кажу, — це не я писав, я лише редактор. Але я ручаюся — якщо ви зробите купюри, я виступлю у пресі». І вони побоялися, дали так, як було у Стуса.

— Це ж Драча з Яворівським певним чином характеризує.

— Згодний.

«Світ мене не змінить...»

— Ти, мабуть, знаєш, що твоє прізвище монгольською перекладається як Росія. Як ти, щирий українець, ставишся до цього?

— Про моє прізвище навіть склали епіграму

Позаяк сорос — це по-мадьярськи смітникар, а орос (урус), як і по-монгольськи, — руський, тобто русин, житель Київської Русі. Коли мадьяри завоювали Закарпаття, то моїх пращурів вони загнали у гори. Хто скорився загарбникам, став мадьяром, прийняв їхню віру, поміняв прізвище. А хто не захотів, той називав себе русин, по-угорськи орос.

Коли ще вчився в університеті, купив собі «Російсько-угорьский словник». На обкладинці було написано: «Орос-мадьяр». Жартував: бачите, мене вже мадьярською видали!

— Два слова про твою сім’ю.

— Дружина — майстер спорту з художньої гімнастики, у минулому досить відома. Як казала моя покійна теща (а вона була росіянкою з Ленінграда; тесть — українець з Луганської області): «Леночка, два миллиона жителей в Киеве, ну зачем тебе этот студент с гор?» Але ж — любов. Живемо вже двадцять два роки, маємо двоє дітей. Дочка закінчує відділення арабської мови і літератури в університеті ім. Т. Шевченка, син вчиться в технікумі.

— Якою мовою спілкуєтеся вдома?

— Що цікаво, у нас в сім’ї не материнська, а батьківська мова. Тому що діти, які зростали на Закарпатті у моїх батьків на селі, навчили свою маму української. Хоча спочатку у нас в цьому питанні була «дерьмократія».

— Ти приймеш у своїй родині людину будь-якої національності, котру приведуть дочка чи син?

— До речі, моя дочка якраз вийшла заміж… Звичайно, хотілося б, щоб поруч був, руку тиснув зять, як про Бога кажуть, «за моєю подобою», ще краще — з моїм світоглядом. Але мій батько завжди казав: «Мені ніхто жінку не вибирав, і ти кого хочеш бери». І я так своїм дітям кажу…

Коли я був автором і ведучим програми «Четвертий універсал» на Першому національному радіо, до мене йшли надзвичайні люди. Наприклад, академік Дмитро Затонський (у нього єврейські корені) або Вадим Скуратовський, єврей, освічений, розумний чоловік. Він завжди казав: «Оросе, я до вас іду, бо мені цікаво з вами розмовляти». Він працював у Рабиновича в «Столичной газете», але ми ніколи не сварилися.

Знайди у мене хоч в одній публікації слова, що євреї погані люди! Але ідеологія сіонізму — це жахлива ідеологія. І її, як ідеологію фашизму чи комунізму, я буду засуджувати. Я не хочу, щоб вище мене хтось був. Бо ми ж всі однакові люди. Чим вони кращі? Такі ж дві ноги, дві руки, тулуб, голова... Не будь зрадливий, тримай слово своє, будь людиною, якщо мужик — іноді чарку випий. Ось і все.

— До речі, про чарку — що полюбляєш?

— Звичайно чисту білу горілку. Випити інколи, зняти напругу — чому б і ні? Але небагато. Бо як кажуть: воля заведе в неволю.

— Палиш давно?

— Ой давно. Років з сімнадцяти.

— Треба кинути.

— Треба вмерти. Уже нецікаво. Я бачу, що світ не зміню. І світ мене не змінить. Мені ніхто не дорікне, що я кидався по хліб і сало в різні боки, але ці розчарування… Я думав: Україна велика, могутня, незалежна, Харків, Донецьк, Одеса, Київ, Чернігів, Львів, Ужгород… — який потенціал! Візьмемося гуртом — де ще така є країна з чорноземами, горами, морями, корисними копалинами? Усе є — а толку немає. Народ проклятий, чи що, бо ніяк не породить гідних державників…

Мнения читателей:

Слов’янин 8 апреля, 22:04

Україні у вищих ешелонах влади, на жаль, не вистачає таких ідеалістів

нрунегш 17 марта 2011, 13:27

А я знаю його, як хитрого закарпатця, бездарного писаку, людину з манією величи та простого, банального алкоголіка...

Магна 19 августа 2009, 20:35

Ярослав Орос - геніальна особистість. Письменник, який живе на нерві часу. Так хочеться, щоб йому хотілося жити...

№827 (17016)
сегодня

Харьков — наш общий дом. Не позволяй его разрушать! 

Полтава — Красноград — Лозовая: электрификация завершена!

Программа оппозиции: матч-реванш…

Национальная система стандартизации — путь в Европу и далек, и долог

«Серые кардиналы» мирового кризиса ВИДЕО

«Новые малограмотные»

Сказки Краснокутского дендропарка

Сказка и быль о небесных фонариках 

«Выше гор могут быть только горы, на которых никто не бывал…» 

Время-ТВ

Новости:

19:05

В Симферополе сержант милиции совершил суицид прямо в здании суда

18:54

Юрдепартамент горсовета: С 2011 г. из-за незаконного пользования землей Харькову нанесли убытков на 89 млн.

18:43

В метро Сан-Паулу столкнулись два поезда, пострадали не менее 130 человек

18:32

В июне состоятся общественные слушания по генплану Харькова

18:21

Акционеры ПАО «АКБ «Базис» (Харьков) в ближайшее время планируют внести в уставный капитал 80 млн.грн.

18:10

Торги по доллару на межбанке закрылись в диапазоне 8,0520-8,0560 грн/долл.

17:58

Терминал D аэропорта «Борисполь» откроется 28 мая, рейсы начнутся 29 мая

17:47

На трассе «Евпатория-Симферополь» в результате ДТП один человек погиб, трое ранены

17:36

80 танковых пулеметов Калашникова «ушли налево» с госпредприятия

17:25

Алушта: зарегистрировано два случая клещевого боррелиоза

17:15

Стабильному курсу гривни ничто не угрожает

17:05

Один из крупнейших BitTorrent-трекеров The Pirate Bay подвергся DDoS-атаке

16:54

11 деревьев упало по Харькову 16 мая во время бурелома

16:43

Контрабанда кокаина: 8 лет тюрьмы получили члены ОПГ

16:32

Посетитель кафе на Салтовском Шоссе, выпив лишнего, начал приставать к отдыхающим и громко ругаться

16:21

Сборная Словакии по хоккею обыграла команду Канады в 1/4 финала чемпионата мира

16:10

Белоруссия: на 29-35% подорожало мясо, на 10% - хлеб и молочная продукция

15:59

Главный маршрут Евро-2012 в Харькове будет троллейбусным

15:48

Соглашение между МЧС и Hewlett Packard относительно системы «112 »является недействительным

15:37

Клиенты кафе на пр. Гагарина, недовольные обслуживанием, решили «проехаться» в ближайший отдел милиции

15:26

В первой пятерке списка Партии регионов обязательно будет женщина

15:15

Ночь музеев в Харькове: рок-концерты, танцы, кино и файер-шоу

15:05

Журавлевский гидропарк будет работать для харьковчан до 5 июня

14:54

33-летний харьковчанин решил не оплачивать счет в кафе на ул. Блюхера

14:43

9 лет тюрьмы получил руководитель харьковского предприятия за мошенничество в размере свыше 1 млн. грн. 

14:32

Пешеходный выход из ст.м. «Советская» в сторону пл. Конституции закроют с 17 мая до 5 июня

14:21

В МА «Харьков» к началу Евро-2012 не успеют ввести в эксплуатацию новую авиационно-диспетчерскую башню

14:10

20-летний осужденный найден повешенным в спортзале Куряжской колонии

13:59

«Укртелеком» в этом году может прекратить трансляцию программ Национального радио проводной сети

13:48

На дни матчей Евро-2012 в Харькове будет образован особый транспортный периметр вокруг стадиона «Металлиста»

ранее   лента новостей

Партнеры сайта:

Время обсуждать